Поиск
  • Институт

Юрій Шуліпа: Про необхідність реалізації Україною міжнародної правосуб'єктності експертна доповідь

Пост обновлен 19 нояб. 2019 г.

На фото доповідач Юрій Шуліпа та модератор Форуму Мирослав Гай

15 листопада 2019 року в Києві відбувся Національний форум гідності. У заході взяло участь понад 300 різних учасників з багатьох регіонів України. Зокрема, на форумі виступили такі моральні авторитети України, як доктор юридичних наук, професор, видатний фахівець з міжнародного права, суддя двох міжнародних судів, у тому числі міжнародного кримінального суду щодо колишньої Югославії, Володимир Василенко, міністр закордонних справ України у 2005 - 2007 роках, директор Центру дослідження Росії, Володимир Огризко, голова єврейських громад України Йосип Зiсельц.


З доповіддю на тему необхідності реалізації Україною міжнародної правосуб'єктності виступив директор Міжнародної спілки "Інститут національної політики" Юрій Шуліпа. Доповідь присвячена найбільш ключовій та злободенній темі - відсутності зовнішньої політики та зовнішньополітичної стратегії України, заснованої на нормах міжнародного права та захисту національних інтересів.


Текст доповіді Юрія Шуліпи розміщуємо нижче.


Прес-служба МС "Інститут національної політики"




МІЖНАРОДНА СПІЛКА

"ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ"


INTERNATIONAL UNION

"INSTITUTE OF NATIONAL POLITIKS"


Київ, 15 листопада 2019 року



Доповідь


директора МС "Інститут національної політики", - Інституту дослідження російської агресії Юрія Шуліпи



Про необхідність реалізації Україною міжнародної правосуб'єктності



Шановні колеги, друзі, співвітчизники!


Сьогодні існує безпрецедентна загроза знищення національної безпеки, суверенітету і державності України. Ця загроза виникла не сьогодні. Якщо брати новітню історію, вона існує з моменту відновлення незалежності України. І ця загроза має два джерела:


1) Неефективність нездатність і безвідповідальність влади України, щодо вжиття належних заходів для забезпечення безпеки України. Причому відповідальність за це лежить на всьому як колишньому, так і нинішньому вищому політичному керівництві країни незважаючи на обличчя.


2) Загроза з боку Росії. Владна так звана "еліта Росії" вважає Україну своїм екзистенційним ворогом і в цьому підтримується більшістю російського суспільства, отруєного оболваненого російською шовіністичною пропагандою. Остаточна мета політики Росії на українському напрямку, це тотальне знищення України як нації, як незалежної держави і як геополітичної реальності.


Заради нашого майбутнього, ми повинні усвідомити ці фактори. А вище політичне керівництво країни має вжити адекватних заходів для забезпечення національної безпеки України. Про ці заходи ідеться в моїй доповіді.


До перемоги Євромайдану Україна фактично була російською політичною колонією.

Проблема також полягає в тому, що всі роки так званої формальної незалежності України не була сформульована і реалізована своя, суверенна зовнішня політика, яка заснована на нормах міжнародного права і захисту національних інтересів.


Питання доповідi:

- потенціал Будапештського меморандуму для захисту та становлення України;

- необхідність Ратифікації Римського Статуту МКС;

- використання інституту універсальної юрисдикції проти російських злочинців і реформа СБУ;

- необхідність прийняття Закону України"Про протидію російській агресії".


1) Потенціал Будапештського меморандуму для захисту та становлення України.

- надання Україні статусу основного союзника поза НАТО;

- забезпечення міжнародного посередництва;

- сучасна і ефективна система ППО;

- iнформаційний простір і кібервійська;

- спеціальні санкції за відмову від участі в консультаціях у Будапештському форматі;

- механізми притягнення Росії до міжнародної відповідальності за вчинені та вчинені злочини.

Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 56/83 "Відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння" дає Україні додаткові міжнародно-правові можливості не тільки для залучення Росії до міжнародно-правової відповідальності, але і отримання компенсації шкоди, заподіяної міжнародними злочинами.


2) Необхідність Ратифікації Римського Статуту МКС.

Обов'язкова вимога для України ратифікувати РС МКС міститься в статтях 8 і 24 Угоди про вільну торгівлю з ЄС за підписання якої, почався 21 листопада 2019 року Євромайдан, а також у зв'язку з багатотисячними військовими і невійськовими злочинами російських посадових осіб, військових та інформаційних злочинців, в тому числі і для надання політико-правового тиску на країну агресора з метою відмови від вчинення особливо тяжких злочинів анексії, агресії та окупації.


Крім того, в силу частини 1 статті 112 Римського Статуту МКС, кожна держава, що ратифікувала Римський Статут, автоматично стає членом Асамблеї держав-учасників цього Статуту. А це в свою чергу дає право державі-учаснику мати в Асамблеї одного представника, якого можуть супроводжувати заступники та радники. Таким чином, Україна має право брати участь у роботі Асамблеї Римського Статуту МКС і тим самим впливати на вдосконалення міжнародного кримінального правосуддя.


3) Використання інституту універсальної юрисдикції проти російських злочинців і реформа СБУ.

"Реалізація принципу невідворотності покарання російських державних, військових та інформаційних тяжких злочинців, за допомогою інституту універсальної юрисдикції, знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв'язку з санкційних режимом цивілізованих країн щодо Росії".


Стали спільним місцем розмови про те, що рівень політичної підтримки України знижується. Російська делегація повернута в ПАРЄ. На тлі цих негативних процесів виникають питання про те, як можливо не тільки зберегти сформоване проти Росії санкційний тиск, але і посилити його.


Після анексії АР Крим і початку військової інтервенції на Донбасі, перші символічні пакети антиросійських санкцій були введені розпорядженнями президента США Барака Обами (executive orders № 13660, 13661, 13662, 13685), на основі законів "Про надзвичайні міжнародних економічних повноваження» та "Про національну систему з надзвичайних ситуацій".


Європейський Союз запровадив санкції проти Росії, зокрема на підставі статті 42 Договору про Європейський Союз (Маастрихтський договір), згідно з якою "Союз може вдаватися до даних засобів при здійсненні місій за його межами з метою забезпечити підтримання миру, запобігання конфліктів і зміцнення міжнародної безпеки відповідно до принципів Статуту Організації Об'єднаних Націй".


Своєю військовою агресією проти України Росія грубо порушила зазначені вище принципи Статуту ООН. Незважаючи на те, що Росія не підписувала і не ратифікувала Статут ООН, і де-юре не може вважатися учасницею Статуту ООН, членом ООН і постійним членом Ради Безпеки ООН, в реалії вона де-факто успішно користується всіма правами і можливостями цих трьох статусів.


На тлі негативних подій що відбуваються, аж до вирішення питання про виключення Росії з ООН Україна повинна гарантувати неухильне виконання принципу невідворотності покарань російських військових і державних злочинців через реалізацію механізму універсальної юрисдикції.


Універсальна юрисдикція і її розумне і відповідальне застосування національними судами може сприяти відновленню справедливості на користь жертв серйозних злочинів з міжнародного права.


Універсальна юрисдикція покликана сприяти посиленню відповідальності осіб, які вчинили серйозні злочини за міжнародним правом, з урахуванням усвідомленої необхідності не допускати зловживань владою і проявляти розумну турботу про процес встановлення миру, з тим, щоб покласти край безкарності за волаючі порушення прав людини. Можливість застосування універсальної юрисдикції закладена як в національному законодавстві України, так і в міжнародних договорах.


Згідно статті 8 (1 ч.) кримінального кодексу України: "Іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України".


Російсько-українська війна була ініційована рішеннями президента Росії Володимира Путіна, членами Ради Федерації і депутатами Державної Думи, а також суддями Конституційного Суду РФ, прийнятими ними в період з 20 лютого по 21 березня 2014 року і надалі реалізована міністрами оборони і закордонних справ РФ, С. Шойгу і С. Лавровим, помічника Путіна В. Сурковим, постпредом РФ при Раді Безпеки ООН, та ін.


1 березня 2014 року 161 членiв Ради Федерації дали одноголосну згоду Путіну на використання в Україні російських військ. А 21 березня того ж року вони схвалили закони, якими була оформлена анексія Криму.


20 березня 2014 року 445 депутатів Державної Думи проголосували за анексію Криму.

19 березня 2014 року 19 суддів Конституційного Суду РФ навмисне прийняли ложномотивированное постанову про визнання юридично нікчемним папірці, підписаної Путіним і його кримськими маріонетками - С. Аксьоновим, В. Константиновим і С. Чалим - "міжнародним договором" між Росією і Кримом, ніж створили псевдо-правові підстави для встановлення в Криму режиму анексії.


Такі короткі строки на прийняття стратегічно важливих рішень, як судових, так і законодавчих, без їх обговорення під час прийняття та відсутність дискусії свідчать про те, що всі без винятку зазначені фігуранти брали участь у спецоперації по легалізації силовий окупації території АР Крим.


Саме юридичні рішення цих злочинців стали підставами для розв'язання Росією агресивної війни проти України. Саме вони натиснули на спусковий гачок вторгнення.


Всі вони повинні бути притягнуті до суворої кримінальної відповідальності за свої злочини і увійти в історію юридично визнаними особливо тяжкими злочинцями, на рахунку яких загибель майже 14 тисяч невинних людей і горе мільйонів живих.

Злочин геноциду; злочини проти людяності; воєнні злочини; злочин агресії, - тобто, все те, що спричинила за собою російська агресія, - перераховані в Римському Статуті Міжнародного кримінального суду і є, як записано в ній, найбільш серйозні злочини, що викликають стурбованість усього міжнародного співтовариства. За ступенем небезпеки і тяжкості, ці злочини небезпечніше і мають більш тяжкі наслідки, ніж тероризм.


Раніше за наказом Путіна цi діючі в офіційній якості, державні злочинці проголосували за використання російських військ в Україні заради окупацію та анексію Криму. Завтра за наказом Путіна вони з радістю проголосують за анексію Республіки Білорусь або будь-якої іншої незахищеною території.


Зупинити цих злочинців можуть лише сформоване в їх мізерній свідомості почуття невідворотності покарання за вчинені тяжкі злочини, яке можна забезпечити послідовною державною діяльністю по їх кримінальному переслідуванню.


Для цього слідчі органи СБУ повинні порушити кримінальні справи у відношенні всіх перерахованих вище злочинців, що діють в офіційній якості, ретельно розслідувати ці справи, а потім оголошувати їх фігурантів у міжнародний розшук по лінії Інтерполу.


В організації міжнародного розшуку може бути відмовлено в тому разі, якщо у відповідності з національним законодавством тієї держави, на території якої вимагається проведення розшукових заходів, суспільно небезпечне діяння, у вчиненні якого обвинувачується розшукуваний або за вчинення якого він був засуджений, не тягне кримінальної відповідальності.


Важливою основою визнання російських злочинів агресії проти України на міжнародному рівні, є позиція держав, відображена ними в резолюціях ООН і ПАРЄ, які анексію Криму і дестабілізацію Росією суспільно-політичної ситуації на сході України.


Також представникам Генеральної прокуратури, СБУ і судів, слід було б практикувати заочне засудження російських військових і державних злочинців на тривалі терміни позбавлення волі.

Сумлінне виконання міжнародних зобов'язань не тільки є принципом міжнародного права, але і служить критерієм законності діяльності держав у міжнародних справах, виступає в якості умови стабільності, ефективності міжнародного правопорядку.


4) Необхідність прийняття Закону України"Про протидію російській агресії".

Мова може йти про цілий комплекс законів, що створюють базу для протидії російському військовому, політичному і медійному тиску.


В одному з перших пакетів законів новообраному скликанню Верховної Ради слід було б ухвалити Закон "Про протидію російській агресії".


Ініціатива щодо прийняття такого закону з боку політичного керівництва зумовлена необхідністю виконання імперативного вимоги статті 17 Конституції України, згідно якої "Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу".


Також прийняття пропонованого Закону обумовлено низкою резолюцій ООН і ПАРЄ, в яких Росія визнана країною-агресором і окупантом частині територій України.

Слід також врахувати, що триває (хоча й не надто активно), дискусія про необхідність прийняття закону "Про іноземних агентів", який підходу міг би нагадувати "Акт про реєстрацію іноземних агентів" США, прийнятий в 1938 році для протидії впливу гітлерівських лобістів.


При цьому, однак, потрібно пам'ятати, що значна частина фінансування органів державної влади, в меншій мірі місцевого самоврядування та громадських об'єднань України, а також низки проектів, що мають загальнонаціональне значення, надходить із зарубіжних і міжнародних джерел у цивілізованих демократичних країнах, а діяльність ряду зарубіжних фондів і організацій, зареєстрованих в українській юрисдикції, відповідає національним інтересам України і приносить істотну користь громадянам нашої країни. Тому поширення дії закону «Про іноземних агентів» і введення регулювання закордонного фінансування для всіх іноземних та міжнародних організацій, що діють на території України, може суттєво ускладнити діяльність не тільки самих організацій, але і органів юстиції і навіть спецслужб. Що, в свою чергу, може стати додатковим джерелом корупції і неефективного правозастосування.


З цих причин, з метою належного виконання Конституції, дотримання норм міжнародного права і принципів ефективності, необхідно ініціювати прийняття такого закону, який би міг точково націлювати правоохоронні органи і спецслужби на виявлення ворожого втручання у внутрішні справи України з боку структур країни-агресора і забезпечувати ефективну боротьбу з таким втручанням.


Необхідно врахувати, що Україна як і раніше знаходиться в стані вимушеної оборони від російської військової, політичної, правової, інформаційної та економічної агресії, а частина суверенних територій України залишаються під тимчасовою російською окупацією. Тому пропонована законодавча ініціатива повинна не тільки регламентувати питання реєстрації іноземних (або діють в їхніх інтересах) юридичних осіб, а забезпечувати адекватну і ефективну протидію підривної діяльність Росії, в тому числі і за межами України.


У цьому законі повинні бути сформульовані чіткі дефініції таких понять як, наприклад, в широкому сенсі описана російська агресія - скажімо, як "багатовекторна злочинна діяльність Російської Федерації, спрямована на знищення України як суб'єкта міжнародного права, української культури та нації".


У пропонованій законодавчої ініціативи необхідно закріпити такі дефініції, як "ворожий інформаційний контент", "ворожий дискурс", встановити заборону на їх використання під загрозою адміністративних і кримінальних покарань - причому не тільки в ЗМІ, але й у всьому українському сегменті інтернету. У дефініцію "ворожий дискурс" можна включити, наприклад, публічні заклики до капітуляції України перед Росією, заяви про необхідність "домовлятися з Росією" шляхом здачі своїх територій і національних інтересів на умовах Росії, заклики торгувати з країною-агресором - і т. п.


В рамках обговорюваної ініціативи, а також пов'язаними з нею змінами в нормах кримінального права, необхідно під загрозою відповідальності заборонити кому б то не було, крім президента України, як особи, що відповідає за реалізацію зовнішньої політики, вести переговори з офіційними представниками країни-агресора. Також необхідно забезпечити законодавчу заборону під загрозою кримінальної відповідальності за лобіювання, у тому числі за кордоном, інтересів країни-агресора, - наприклад піднімати на засіданнях Європарламенту питання про умови Росії по капітуляції України, зняття антиросійських санкцій і т. п.


Нормами закону слід встановити заборону на підтримку ворожого дискурсу в усіх національних ЗМІ, в тому числі телевізійних, і адміністративну відповідальність для ЗМІ, які заборону порушують. Необхідно також підтвердити кримінальну відповідальність за заклики до порушення територіальної цілісності України, надання автономії для тимчасово окупованих територій - і т. п.


Такі заходи відповідають приписом Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод (ч. 2 ст. 10), згідно з яким: "Здійснення цих свобод, налагающее обов'язки і відповідальність, може бути пов'язане з певними формальностями, умовами, обмеженнями або санкціями, які передбачені законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам…".


Одночасно з прийняттям Закону "Про протидію російської агресії" необхідно внести поправки в закони "Про СБУ", "Про службу зовнішньої розвідки" та до Кримінального кодексу, щоб спецслужби отримали більше прав і можливостей по боротьбі з російською агресією, а також норми про конфіскацію майна, використаного як засіб боротьби проти України. Наприклад, незалежно від визнання вини у кримінальній справі осіб, які беруть участь у російській пропаганді проти України або в іншій антидержавній діяльності, необхідна норма, що регламентує конфіскацію телеканалів, приміщень та іншого майна окремих осіб та організацій, які беруть участь у підривної антиукраїнської діяльності.


Такі заходи повністю відповідають положенням статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції про захист прав людини і основних свобод про примусове позбавлення майна в інтересах суспільства та національної безпеки.


Також необхідно на законодавчому рівні встановити заборону на фінансування в Україні громадської або іншої діяльності з боку офіційних структур Росії, російських благодійних фондів та окремих приватних осіб, якщо така діяльність спрямована на підрив конституційного ладу і національної безпеки.


У пропонованій законодавчої ініціативи необхідно уставити підвищені вимоги та обмеження для комерційних організацій, що підтримують ділові стосунки зі структурами, що знаходяться в юрисдикції та/або на території країни-агресора. Зокрема, такі структури повинні підпадати під повну заборону на фінансування політичних партій, громадських організацій та інших установ, а також окремих осіб, які займаються суспільно-політичною діяльністю, їх діяльність повинна перебувати під посиленим контролем з боку спецслужб. В ідеалі, дії запропонованої законодавчої ініціативи повинні бути спрямовані на повне припинення будь-якої економічної діяльності з боку комерційних структур з будь-якими партнерами з країни-агресора.


З іншого боку, в цій законодавчій ініціативі повинні бути передбачені норми, спрямовані на заохочення організацій і структур (наприклад, пільговим податковим режимом), надають матеріальну та/або іншу підтримку тим, хто тим чи іншим способом протидіють російської агресії.


Варто врахувати, що заради досягнення злочинних цілей по дестабілізації суспільно-політичної обстановки, розвалу окремих галузей економіки, проведення диверсійно-підривної діяльності, Кремль і агенти російського впливу можуть використовувати в тому числі західні організації.

З урахуванням того, що президентом України Володимиром Зеленським і його політичною партією Слуга Народу пропонується на законодавчому рівні скасувати депутатський імунітет, Закон "Про протидію російської агресії" міг би стати ефективним інструментом у боротьбі з путінською "п'ятою колоною" у Верховній Раді.


Для того щоб закон не викликав нарікань з боку окремих представників міжнародного співтовариства і міжнародних судових інстанцій, вищому політичному керівництву України нарешті-то необхідно застосувати так званий "протокол війни". Для цього необхідно припинити дипломатичні та економічні відносини з країною агресором і згідно ст. 33 Статуту ООН, через гарантії будапештського меморандуму домогтися забезпечення міжнародного посередництва між країною жертвою агресії Україною та країною-агресором Росією з боку США і (або) Великобританії.


Подивимося, чи вистачить для прийняття пропонованого законодавчого акту у нового політичного керівництва знань і політичної волі. Прийняття закону "Про протидію російської агресії" - це тест для нової української влади на розуміння ступеня небезпеки для України загроз, що виходять з Кремля, поваги принципу національної безпеки і національних інтересів, суверенітету і територіальної цілісності своєї країни, забезпечення верховенства права і захисту прав своїх співгромадян. Попереднє політичне керівництво, на жаль, цей тест так і не подужаво.


Рекомендацiї.

Необхідно виходити з того, що будь-які спроби заспокоїти агресора, особливо шляхом часткової здачі національних інтересів та суверенітету країни, буде лише посилювати стимули для наростання агресії. Вище політичне керівництво України має приступити до формулювання суверенної зовнішньої та міжнародної політики, заснованої на нормах міжнародного права і захисті національних інтересів.


Iніціювати формат вирішення питань припинення російською військовою агресією і окупації територій України на базі Будапештського меморандуму, яким Україні гарантується безпека, суверенітет і територіальна цілісність в обмін на ядерну зброю з боку США, Великобританії, Росії і країн, що приєдналися до Меморандуму пізніше, – КНР і Франції.


Спільно з США і Великобританією, а також з іншими підписантами Будапештського меморандуму і на умовах України як країни-жертви російської агресії розробити «дорожню карту» з примушення країни-агресора Росії до припинення ведення військових дій і звільнення всіх тимчасово окупованих територій.



Директор

Міжнародної Спілки

«Інститут національної політики» М. П. Юрій Шуліпа



Канцелярія. Україна, м Київ, 15 листопада 2019 року.



  • YouTube Социальные Иконка
  • Круглая иконка Facebook
  • Круглая иконка Twitter
  • Instagram - черный круг
  • Vkontakte - черный круг
  • Odnoklassniki - черный круг
  • YouTube - Black Circle

© 2018-2020 «INFORMATION PUBLICATION «NATIONAL POLITICS»»,

«ІНФОРМАЦІЙНЕ ВИДАННЯ «НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ»», «ИНФОРМАЦИОННОЕ ИЗДАНИЕ «НАЦИОНАЛЬНОЙ ПОЛИТИКИ»» ©

Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації: Серія: КУ № 826-463Р, тел. +38(068)9598974, info@institutenp.com

© 2018-2020 «INSTITUTE OF NATIONAL POLITICS», «ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ», «ИНСТИТУТ НАЦИОНАЛЬНОЙ ПОЛИТИКИ» ©

Україна, м. Київ, вул. Лютеранська, буд. 3-А, 01001, Ідентифікаційний код юридичної особи 41941956, тел. +38(068)9598974, info@institutenp.com